Із цього фото можна «писати» романи

Тріо закарпатців, які у 60–70 роках ХХ століття «робили погоду» не лише у київському «Динамо», але й на світових газонах. Вони присвятили Футболу найкращі роки, а дехто і усе своє свідоме життя, але і «гра мільйонів» їм віддячила сторицею. Це завдяки їй кожен з них придбав незабутні емоції та багато вірних друзів, дивовижні зустрічі та яскраві враження, популярність і славу, а також на власні очі побачив світ у всій його красі…

Цей рік особливий для цих знаних провідних футболістів минулого століття. Йожеф Сабо (ліворуч) нещодавно відзначив 80-річчя (29 лютого) від дня народження, а уже через три тижні (17 квітня) будемо вітати з 85-річним ювілеєм колишнього «залізного капітана» київського «Динамо» та Почесного громадянина м. Мукачево, ЗМС СРСР Василя Турянчика. А сьогодні (24 березня 1947 р.) черговий День народження святкує екс-гравець команд майстрів: «Верховина» (Ужгород), «Локомотив» (Вінниця), «Чорноморець» (Одеса) та «Динамо» (Київ), ЗМС СРСР Стефан Решко. Останній із закарпатців – найбільш титулований. У його домашній скарбничці зберігаються медалі різного ґатунку й різної ваги. Звичайно, бронзову медаль з Олімпійських Ігор-76 (Монреаль), яку він здобув разом із олімпійською збірною колишнього Радянського Союзу, «покладемо» на почесне місце під №1. На «срібне» місце (№2) напрошується нагорода, яку Стефан Михайлович виборов у складі київського «Динамо» у 1975 році – це «Суперкубок УЄФА». Цього ж року кияни здобули ще один континентальний трофей – це «Кубок володарів кубків». Він займає «бронзовий» №3. На почесний №4 ставимо аж чотири золоті медалі, які разом з командою Героя України Валерія Лобановського (виняток 1971 рік) здобув наш земляк у чемпіонатах колишнього Радянського Союзу. №5 – місце для двох кубків СРСР (1974 та 1978 рр.). Цей список, звичайно, можна продовжити, бо я (В. Г.), як кажуть, із добірного доробку Стефана Михайловича «зібрав лише вершки» і то, згодьтеся, далеко не всі.

Три роки тому автор цих рядків не без допомоги ФФЗ (голова І. Дуран), обласного відділення НОК України (І. Риляк) та племінника Стефана Михайловича Петра Решка, котрий свого часу теж виступав за команди майстрів, організували І турнір серед ветеранів, присвячений ювілею нашого славного земляка (70!) С. М. Решка. Хоча цей турнір, який виграла команда ветеранів із Буковини, і не можна назвати дебютним, бо у 90-их роках минулого століття у місті над Ужем уже проводився турнір (перший відбувся у 1997 р.) на честь знаного закарпатця. Це були змагання всесоюзного рівня, бо відомо, що один раз трофей виграли юні футболісти з Грузії (1985 р. н.). Це було у 2001 р. У фінальній грі збірна Грузії (U-16) переграла збірну Києва (7:6). Тренував переможців колишній гравець тбіліського «Динамо» та збірної колишнього Радянського Союзу, ЗМ СРСР Рамаз Шенгелія. Гарний трофей гостям вручив начальник управління у справах молоді та спорту ОДА, арбітр національної категорії Василь Бабич (див. праворуч).

Звичайно, під час підготовки турніру у 2017 році не обійшлося і без інтерв’ю з ювіляром. Серед численних запитань було і таке:

– Стефане Михайловичу, а як святкували дні народження футболісти київського «Динамо» у 70–80 роках минулого століття?

– Коли ми були футболістами, всі свята відзначали дуже скромно. Вранці Валерій Васильович Лобановський із Олегом Петровичем Базилевичем привітали, потиснули руку – й уперед на зарядку чи тренування. Іменинникам діставалося зайве прискорення або перекидання – ось і все святкування. Насичений чемпіонат, єврокубкові матчі, збірна, основу якої складало «Динамо»… Взагалі, святкувати нема коли було. Лише під час якоїсь паузи в чемпіонаті могли випити по келиху шампанського та перекусити, але збиралися в іменинника вдома, а не в ресторані. Тоді була інша мораль, інша цінність та й узагалі все по-іншому. Більше уваги приділяли футболу, підготовці, іграм. Це нині можна цілі бари замовляти, а тоді навіть на сім’ю часу не вистачало. Не було поїздок ані до Еміратів, ані до Туреччини з Грецією, ані на острови. На два тижні до Трускавця або на Закарпаття – ось і весь відпочинок. Тоді все було спрямовано на футбол, але зате був і результат. Друге місце в чемпіонаті Союзу вважалося провалом. Коли ми в 1978 році стали другими, але завоювали Кубок, медалі нам вручали в Жовтневому палаці внизу, де артисти переодягаються. Вручили – й додому розійшлися. А зараз кілька разів чемпіонат України виграли – й вшанування на центральному стадіоні. Ми коли Суперкубок Європи здобули, нічого подібного не було. Потрібно бути скромнішими. Особливо нині, коли на Сході війна….

І все ж, традиція є традиція. І вітання з днем народження ще ніхто не відміняв. Тож, шановний Стефане Михайловичу, прийміть у свій день народження найщиріші вітання від виконкому Закарпатської Асоціації футболу, обласного відділення НОК України, крайового осередку Асоціації спортивних журналістів України, спортивної громадськості Срібної землі й, звичайно, від брата Володимира з Великих Лучок та племінник Петра з Ужгорода із сім’ями. Здоров’я Вам, шановний земляче, щастя, благополуччя, житейських гараздів, оптимізму…

Василь ГАДЖЕГА