ФОТО. Мисливці за стадіонами знову на Закарпатті: ФСК «Говерла» (Ясіня)

Матчем першості Східної зони граундхоппер Юрій Парецький продовжив подорож Рахівщиною. Увага журналіста-мандрівника була прикута до матчу ФСК «Говерла» (Ясіня) – ДЮСШ Тячів, який був зіграний у 10-му турі. Але мова у цьому матеріалі не про поєдинок, а про атмосферу закарпатського футболу.

02.07.2017

Чемпіонат Закарпаття. Перша ліга. Східна зона

ФСК «Говерла» (Ясіня) – ДЮСШ Тячів – 7:0

Ясіня. Стадіон «Говерла»

Глядачі: 500 (місткість: 500)

Наступного дня після матчу в Рахові ми вирушили до столиці Гуцульської Республіки – селище міського типу Ясіня. Рік тому я був в ньому і теж проїздом. Трохи погуляв, посидів на березі Чорної Тиси, зайшов на стадіон, де грає «Говерла», чудові види якого згодом допомогли здобути перемогу в одному з етапів фотоконкурсу «Руської Команди». З тих самих пір повернутися сюди на футбол було моєю маленькою мрією.

Їхали автостопом. До Квасів підвезла сім’я, яка давно живе та працює в Чехії, а в рідний Рахів приїжджає відвідати батьків. Там ми з’їли цікаву и, що особливо важливо смачну піцу на тісті з кукурудзяної муки, запивши її гуцульським пивом «Ципа» спеціальної серії, сорти якої названі на честь тамтешніх гірських вершин: «Петрос» – пілснер, «Драгобрат» – віденський лагер, «Говерла» – хеллес, «Близниця» – пшеничне, «Чорна Гора» – шварцбір и «Менчул» – раухбир.

Свого стадіону в Квасах немає, а команди були. Інформації про них небагато, але дещо мені все-таки відомо. Наприклад, що за Радянських часів честь села в чемпіонаті Рахівського району відстоював «Конденсатор». Не впевнений, але швидше за все історія цієї команди завершилась одночасно з розпадом СРСР. У 2014 з’явився новий колектив. Він також виступав у районній першості. Напевно, у цьому році вона не проводиться. Не маючі власного поля, «Кваси» приймали суперників у Рахові на стадіоні «Карпати».

Використавши картонну коробку з під піци, я зробив заготовку для наступного автостопу, написавши на ній коротке повідомлення: «Ясіня. На футбол». Цей «дорожній знак» ми вдало використовували на ділянці в районі водоспаду Труфанец. На нього зреагували двоє дорослих чоловіків, які потім були помічені на стадіоні в Ясінях. По розмові, я зрозумів, що за успіхами «Говерли» вони стежать, на матчі ходять, уболівають. Загалом, споріднені душі, такі своїх не кидають.

Прибувши в Ясіня за годину до початку матчу юнаків, на стадіоні я відразу ж познайомився з начальником «Говерли» Отто Зелінським. Він розповів про команду, показав клубні приміщення, подарував вимпел. Найбільше з побаченого мені запам’ятався кабінет, де на стінах разом з клубною атрибутикою, грамотами та вимпелами, подарованими іншими командами, висіли портрети, державних лідерів, що канули в Літу. Їх вплив різні часи поширювався і на територію Закарпаття: Гітлер, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Горбачов та ін. Склалося враження, що з приходом нової влади їх просто знімали зі стіни і без жалю відправляли сюди, на звалище історії. Виходить, якими б могутніми ці супермени не були, «Говерла» усіх їх пережила. Скажіть, ну чому не суперклуб?

Першим колективом, що заклав традиції футболу в Ясінях, була команда «Гонвед». У той час Ясіня були прикордонним селом, де розміщувався цілий гарнізон солдат із прикордонних військ, з них і складався кістяк «Гонведу», що виступав в чемпіонаті Збройних сил Австро-Угорщини. Що цікаво, грали вони на тому ж місці, де і нині. За словами місцевих, саме угорські військові навчали місцевих гуцулів грати у футбол, а кращих навіть брали в свою команду.

Після падіння Габсбурзької імперії в Ясінях була проголошена Гуцульська Республіка, яка проіснувала з листопада 1918 по липень 1919-го. Цим періодом у своїй історії тутешні гуцули дуже пишаються, але все-таки давайте зосередимося на футболі.

Футбольний клуб «Говерла» заснований у 1947 році (на вимпелі чомусь вказано 1946-й), як команда працівників місцевого лісокомбінату. За радянських часів вона майже завжди виступала в чемпіонаті Закарпатської області, де, правда, нічого не вигравала.

Після розпаду СРСР і банкрутства лісокомбінату «Говерла» перестала існувати, проте завдяки ентузіазму нині покійного тренера Леоніда Овода, колишнього вихованця команди, клуб вдалося відродити. У середині 2000-х років Ясіня переживали справжній футбольний бум. У 2005-му був розроблений статут, символіка, написаний гімн нового-старого клубу. У 2008-му «Говерла» досягла найвищого успіху в своїй історії – стала срібним призером чемпіонату Закарпаття. У тому ж році заробив офіційний сайт клубу, відкрився магазин футбольної атрибутики гуцульської команди. Не знаю, яким він був раніше, а зараз на прилавках повно всякого барахла, серед якого лише дуже уважний уболівальник розгледить залишки червоно-чорної атрибутики. Само собою у неділю цей магазин виявився закритий, але рік тому я в нього заходив, тому знаю, про що говорю.

Після отримання срібних медалей чемпіонату керівництво «Говерли» кардинально змінило концепцію розвитку клубу. Було вирішено відмовитись від легіонерів, зробивши ставку на виховання місцевих футболістів, для чого створили свою дитячо-юнацьку школу. У результаті нині «Говерла» на 100% складається з її випускників. Кажуть, не знаю правда чи ні, що перед кожною грою вони всією командою приходять на могилу свого першого тренера Леоніда Овода, в знак вдячності. Ось вони – традиції, без яких життя не життя і футбол не футбол! Як же все-таки здорово, коли команди змагаються не стільки бюджетами, скільки майстерністю своїх дітей, яких виховали батьки, вклали душу в їх навчання, і тепер ті радують своїми перемогами все село. Молодці!

На вулицях Ясіня повно футбольних афіш, вони наклеєні всюди, де ходять люди. А ще «Говерла» співпрацює із місцевим хлібозаводом, який разом зі своєю продукцією розвозить їх по хлібним крамницях. Як цілком слушно зауважив Отто, хліб є на столі в кожному будинку.

Цього року «Говерла» виступає у Східній зоні другої за силою ліги Закарпаття, де впевнено посідає перше місце, маючи 100% результат – 9 перемог в 9 матчах. Колектив із Тячева, навпаки, безнадійний аутсайдер турніру. На жаль, футбол в цьому місті відчуває не найкращі часи. Те, що команда є, вже добре. Кому цікаво, ось тут мій минулорічний репортаж про тячівський стадіон імені Людвіга Бейреша. Коли ми там були, «Тячів» значився серед команд-учасниць Вищої ліги чемпіонату Закарпаття. Однак відразу після цього оголосили: «У зв’язку з відсутністю головного тренера і недобору гравців у молодіжному та дорослому складі, команда знімається з турніру, і догравати сезон не буде».

Матч юнацьких команд був цікавий мені остільки-оскільки, чого ніяк не скажеш про інших. На той час, коли він почався, на стадіоні вже знаходилося 200–250 чоловік. Трибуни прикрашали червоно-чорні полотна «Говерли» та банери жовто-синіх кольорів українського прапора з вельми голосливими гаслами: «Перемога і золото!», «Говерла»! Ти для нас завжди чемпіон!», «Одне життя – одна любов!», «Ясіня – столиця Гуцульської Республіки!», І, нарешті, «Ultras fan club Goverla rot front». Незрозуміло, до чого тут рот фронт? По центру розташовувалося зображення Степана Бандери та безсмертне гасло ОУН УПА: «Слава Україні! Героям слава!». Звичайно, коли стадіон рясніє від великої кількості фарб, на ньому набагато цікавіше перебувати. Але це ще не все! На майданчику за воротами працював буфет, у якому на мангалі смажились перші шампури шашлику. Вітер розносив його аромат на всю округу, притягаючи нових і нових уболівальників.

В очікуванні матчу дорослих команд ми зайняли, мабуть, кращі місця з видом на поле. Нас прихистила веранда готелю, щось типу кафе, тільки в мініатюрі, розташована прямо на стадіоні, фішка якого в чеському розливному пиві «Старобрно» і ковбасках-гриль на вигляд точнісінько як на фотографіях колег, що подорожують стадіонами Праги, Острави, Пльзеня, Ліберці та інших міст Чехії. Якщо я все правильно зрозумів, власник цього готелю, а заодно і один зі спонсорів «Говерли», десь там живе і працює, тож розуміється в хорошому пиві та закусках до нього. «Старобрно» і правда виявився відмінним, але дорогим – 40 гривень за кухоль.

З огляду на турнірне становище, результат матчу між дорослими командами, чого вже там ходити коло та навколо, був відомий заздалегідь. Але, схоже, це ніяк не вплинуло на відвідуваність. На стадіоні – аншлаг! Усім хотілося побачити, як багато голів заб’є «Говерла».

Приємно здивувало те, як люди реагували на мене – людину з фотоапаратом. Одні з цікавістю запитували, звідки приїхав. Інші просили їх сфотографувати. Ніхто не кривився і не ховався від об’єктива фотокамери. Одна компанія, яка смажила м’ясо прямо на стадіоні на принесеному з дому мангалі, запросила мене до себе. Скільки разів потрапляв у подібні ситуації, а все одно не можу звикнути. Цікаво, звичайно, але якось незручно. Я і так відмовлявся «остограмитися», і сяк, говорив, що від гуцульської горілки здохну, тому що москаль, але ті ні в якому разі не відпускали мене. Нікого з них не бентежило, що я говорю по-російськи, мене не лякав їх український з характерним акцентом.

Стадіон начебто простий, але дуже затишний. Трибуни від і до дерев’яні. Сцена також незвичайної конструкції. Погодьтеся, всі ці написи, емблеми «Говерли» на стінах і огорожі, банери і прапори, графіті на славу героїв Гуцульської Республіки на стіні навіть фотографій надають колориту. А перебувати там ще приємніше.

Порахувати точну кількість глядачів, присутніх на матчі, виявилося практично неможливим. Напевно, чоловік 500 було, а може і більше! Якщо люди, яким цікавий футбол, залишалися на своїх місцях, то інші постійно переміщалися. Навколо поля панувала якась дивна, незвична для звичайної футбольної гри атмосфера свята. Багато хто як у нижчих лігах Англії дивився матч біля металевої огорожі, встановленої по периметру поля.

«Говерла» впевнено збільшувала рахунок на табло, вельми автентичного, зі змінними табличками, тому настрій у всіх був дуже гарний. Голи забивалися на будь-який смак. Футболісти з Тячева безнадійно програвали, але, треба віддати їм належне, програвали гідно, не грубили. Підсумковий рахунок матчу – 7:0.

Напередодні поїздки в своїх соціальних мережах я оголошував так звану битву екстрасенсів, пропонуючи вгадати результат матчів, які ми будемо дивитися. В яблучко не потрапив ніхто, тому листівка з найкращими побажаннями, плямою від гуцульського пива і слідом від трави з футбольного поля стадіону «Говерли» вирушила в Санкт-Петербург, до того, хто виявився найбільш близький до правильної відповіді. Ну а перед нами стояла довга дорога додому.

Автостоп затягує. Після матчу, увійшовши у смак, я запропонував забити на маршрутку і знову вийти на дорогу. Якийсь час нам не щастило, а потім зупинилися старі «Жигулі», в салоні яких сиділи чоловік з дружиною і маленькою дитиною на руках. Ззаду лежали їхні речі, але, як то кажуть, в тісноті, та не в образі. Він виявився з Тернопільської області, вона з Івано-Франківської. Вони, як і ми, їхали в Рахів. Усе-таки цікаво це, знайомитися з новими людьми, ділитися враженнями, обмінюватися думками. Кожен відрізок шляху як окрема історія. Подорожуючи, розумієш, що правда інша, зовсім не та, яку показують по телевізору. Як вірно помітив мій московський колега: «Б’ють завжди по обличчю, а не за паспортом». Іншими словами, абсолютно не важливо, хто ти і звідки, якої національності і якою мовою говориш, головне, як себе ведеш.

У Рахові ми ще раз заглянули в «Ципу». Виявилося, що по неділях у них на все розливне пиво знижка 30%. Довелося затриматися… А коли бар закрився, перемістилися в парк через дорогу, де компанія молодих хлопців, сидячи на лавочці, грала на гітарі. Усе культурно, ніякої агресії. Їхати, звичайно ж, категорично не хотілося. Було б де жити, ми б залишилися. Ну нічого, скоро повернемося!

P.S. Дякуємо Юрію Парецькому, який другий рік поспіль подорожує Закарпаттям, за змістовні матеріали та історичні довідки, фотографії нинішні та ті, з якими поділилися керівники наших команд. Сподіваємось на подальшу співпрацю, адже ваш незалежний погляд на футбол Срібної землі дає великий поштовх на подальший розвиток та вдосконалення футбольної інфраструктури.