Вадим Жук: «Пенальті не поставив? Відразу після матчу шуму не було»

Продовжуємо знайомити наших читачів із цікавими моментами історичного поєдинку. У першому матчі збірну України вивів на поле білорус Вадим Жук.

Інтерв’ю з авторитетним рефері від сайту для вболівальників збірної України «Команда 1».

Можливо, більш молодим шанувальникам футболу складно повірити, але бувають футбольні арбітри з незаперечним авторитетом. Один з них – білорус Вадим Жук. Півфінал Ліги чемпіонів, фінал Кубка УЄФА, фінал жіночого чемпіонату світу, матчі Євро-1996 – таким послужним списком мало хто з європейських арбітрів може похвалитися. Що вже говорити про рефері з пострадянського простору? Тому не варто дивуватися, що саме на Вадима Дмитровича, тоді – 39-річного рефері ФІФА 25 років тому впав вибір українських функціонерів для проведення першого матчу збірної України.

– Вадим Дмитрович, вітаємо Вас! 25 років тому саме Ви вивели збірну України на поле в її першому матчі!

– Дякуємо! Швидко ж минув час… Пам’ятаю, матч був в Ужгороді і команда Віктора Прокопенка поступилася угорцям – 1: 3. Правильно?

– Абсолютно вірно! А пам’ятаєте, як отримали запрошення на цей матч?

– Якісь деталі, зрозуміло, вже стерлися з пам’яті… Але пам’ятаю, що спочатку з Києва подзвонили мені, поцікавилися, чи готовий я провести поєдинок. Я відповів згодою, попросив тільки надіслати офіційне запрошення в білоруську федерацію.

– Чи не задумалися про доцільність поїздки? В Ужгород з Мінська – не близький світ.

– Тоді з дорогою взагалі проблем не було – сів у літак Мінськ–Ужгород і без проблем прилетів. А що стосується роздумів… Ну, по-перше, я розумів, що це історична подія – перший матч національної команди. А по-друге, я завжди з повагою ставився до українського футболу. У Донецьку, наприклад, я провів свій перший матч у вищій лізі, часто приїжджав до Києва на поєдинки київського «Динамо», був знайомий з Валерієм Лобановським. До того ж практично всіх гравців національної збірної України знав за виступами в чемпіонаті СРСР. Та й зараз у моїй домашній колекції вимпел Федерації футболу України і м’яч в національних кольорах вашої країни – на видному місці.

– Функціонери тих часів розповідали нам, що у федерації не було коштів. Саме тому матч провели в Ужгороді, щоб заощадити на прийомі збірної Угорщини. З Вами-то хоч розрахувалися?

– (Сміється). Не пам’ятаю, щоб в цьому питанні виникли проблеми…

– До речі, учасники того матчу з української сторони стверджують, що ви за рахунку 0:0 не поставили очевидний пенальті у ворота гостей.

– Невже? (Посміхається). Наскільки я пам’ятаю, ніякого шуму відразу після матчу не було – все було тихо і спокійно.

– Як хрещений батько нашої збірної, стежте зараз за її виступами?

– Цікавлюся, звичайно. До того ж, в чемпіонаті України працюють білоруські наставники Дулуб і Кучук, раніше – Кононов. Та й за роботою Андрія Шевченка цікаво спостерігати. Він був чудовим футболістом – я не раз бував на матчах «Мілана». Сподіваюся, що і тренерська кар’єра у нього буде не менш яскрава. Мені імпонує, що Шевченко не боїться довіряти молодим. Знаю, що у вас в чемпіонаті довго була проблема з наявністю великої кількості легіонерів, і молодим українським гравцям складно було заявити про себе. Зараз ситуація змінилася і, впевнений, ваші хлопці зможуть проявити себе. Україна завжди славилася футбольними талантами.

– Якщо Ви в курсі наших футбольних справ, то не можу не запитати, що думаєте про роботу в Україні П’єрлуїджі Колліни і його помічника Лучано Луччі, який очолює Комітет арбітрів ФФУ?

– Авторитет Колліни в футбольному світі незаперечний. Адже не випадково йому довіряють керівні посади в ФІФА і УЄФА. Щоб підготувати арбітрів найвищого рівня потрібно дуже багато умов. Одне з найважливіших – це регулярна практика на матчах національної першості з високим рівнем футболу. Я знаю, що в Україні є перспективні арбітри, але поки з різних причин їм не виходить голосно заявити про себе на міжнародному рівні. Моя думка – вам потрібно запастися терпінням.

– Білорусь, на відміну від України, має арбітра світового рівня – це 37-річний Олексій Кульбака, якому довіряють поєдинки групового етапу Ліги чемпіонів і Ліги Європи. Ваш 31-річний син Дмитро працює у нього в бригаді асистентом?

– Так, цілком вірно. Поки у хлопців все складається добре. Хотілося б, що б так було і надалі. До слова, минулої осені ця бригада працювала на матчі Ліги Європи «Гент» – «Шахтар». Донецька команда, здається, виграла – 5: 3.

– Повертаючись до матчу до першого матчу збірної України. 30 травня в Ужгороді пройде зустріч ветеранів української та угорської команд. Чи не ризикнете вивести команди на поле?

– Зізнатися, мені ніяких запрошень не надходило. Але в будь-якому випадку, на поле я не вийду – в травні мені вже буде 65. Напевно, обмежуся вітанням на адресу Федерації футболу України. Роки, на жаль, летять дуже швидко…

Валерій НОВОБРАНЕЦЬ