Чи допоможуть закарпатському футболу амбіції функціонерів?

Закарпатський аматорський футбол один з кращих в Україні. Про це неодноразово зазначали представники ФФУ, футбольні функціонери інших регіонів, вболівальники. В обласному дивізіоні виступає понад три десятки колективів (вища та перша ліги), плюс чимало футбольних клубів силами міряються в районних чемпіонатах.

Футбольна історія Срібної землі теж славна. Згадаймо золоті часи Сабо, Раца, Гаваші, Турянчика … Не дарма нас називали українською футбольною Бразилією. Ніхто і зараз не посперечається, що гра мільйонів для нашого краю в пріоритеті. Але чомусь слава української Бразилії кудись зникла, а нових Сабо, Гаваші, Турянчиків у нас так і не з’явилось… До того ж, зараз з карти вищолігових команд навіть ужгородська «Говерла» зникла… Та мова не про неї. Вона ж бо для закарпатського футболу і його розвитку у підсумку не зробила нічого.

Питання ставити потрібно інакше. Почнемо з простого і банального. Чому з таким рівнем аматорського футболу, з такими амбіціями футбольних функціонерів і тими коштами, які вкладаються в обласні команди (так-так, вкладаються, і чималі) в Закарпатті ще немає команди І чи то ІІ ліги? Футбольний клуб «Ужгород» вже давно переріс рівень обласного чемпіонату. Їх домашня арена, стадіон «Автомобіліст» відповідає всім вимогам всеукраїнського рівня, заробітна плата теж. ФК «Минай» – команда, яка може спокійно підсилити ІІ лігу. Їхньому фінансовому та кадровому (чутки про перехід Кополовця сюди теж включайте) потенціалу може позаздрити будь-який клуб. Будується стадіон, який згідно проекту, має стати ще кращим за той же «Автомобіліст».

Так невже жодна з цих команд не може представити наш край на всеукраїнському рівні? Відповідати, безперечно, за них не будемо. Але питання ставити треба. Перше ж бо питання в амбіційності. Звідки ж її стільки? І ті, і інші «футбольне его» мають дай Боже. Безперечно, команди середнячки обласного чемпіонату возити легко. Але амбіції у правильне русло треба направляти.

Питання друге. Де футбольна піраміда? Проект дитячої футбольної школи, команда юнаків? Ви хоча б раз чули, щоб про юнаків і дітей ці клуби говорили. Ні. Бо по суті, юнаками у них нікому й займатись. (У турнірній таблиці, до речі, юнацькі колективи цих футбольних клубів посідають два передостанні місця). У підсумку, коли немає системної та стратегічної розбудови, то недовготривалість таких проектів – явна. Чи не так? Згадується мені колись наш славетний «Берегвідейк»… Їхні зарплати на той час, гарну «футбольну оболочку», феєричні перемоги в Кубку України… Біда, бо це все у спогадах тільки і залишилось…

«Футбольні мильні бульбашки». Ось як можна назвати такі клуби. Помайоріли різнобарв’ям кольорів у славі сонячних променів, порадували око, тай все. Раз, і нема.

У цьому і полягає весь трагізм нашого закарпатського футболу. Допоки у футбольних функціонерів є амбіції, які підкріплені грошовими еквівалентами, доти й гримлять перемогами та славою їхні футбольні іграшки. А у підсумку, окрім спогадів, опісля себе нічого й не залишають.

Не подумайте, панове, що тільки критика зараз лунає. Зміст цих думок в буквах донести, що про футбольне майбутнє треба думати. Про футбольну школу і академію, про пірамідальний підхід у розбудові, про створення спортивної інфраструктури, бази… А то час і бажання пройде, зникнуть амбіції і гроші, а футбол Закарпаття, у підсумку, не отримає нічого. («Говерла» тому приклад).

Богдан КОРИТИБА, obolok.com.ua