Гранд закарпатського футболу без титулів

Сьогодні, 31 січня 2016 року святкує День народження визначний уродженець Закарпаття Іван Диковець.

Шановний Іване Івановичу, Федерація футболу Закарпаття вітає Вас із Днем народження!

Наша довідка: Іван Іванович Диковець народився 31 січня 1938 року в гірському селі Загорб, що на Великоберезнянщині. Форвард. 14-річного юнака, який грав за збірну свого району на змаганнях в Ужгороді, запримітив ужгородський фахівець Золтан Дьєрфі-старший й включив до збірної команди Закарпаття з футболу серед ровесників. У 16 років почав виступати за дорослі команди.

У 1955 році грав за «дублерів» алма-атинського «Кайрату». Кілька ігор провів і за «основу». Наступного року тренери ужгородського «Спартака» Карло Сабо та Федір Куруц запросили юнака до своєї команди. 18-річний Іван Диковець у дебютному для себе сезоні за «основу» відіграв 8 ігор.

Далі великоберезнянець із берегівчанином Тиберієм Понцом одягнув футболку юнацької збірної команди УРСР, у складі якої був і майбутній метр тренерського ремесла, видатний футболіст минулого століття В. Лобановський. У фінальному матчі українці обіграли збірну РРФСР із «сухим» рахунком 2:0 Цього ж року закарпатця запросили у головну команду УРСР – «Динамо» (Київ), де він у складі дублерів став чемпіоном СРСР (1959 рік).

За основний склад киян провів майже чотири футбольні сезони (1956–1959 рр.). Зіграв за «основу» 26 ігор й провів шість голів. Та через прикру хворобу йому довелося майже рік «спілкуватися» з працівниками аптек та людьми в білих халатах.

Перший офіційний матч у складі київського «Динамо» І. Диковець провів 5 листопада 1957 року. Це була виїзна гра у м. Сталіно (Донецьк). Гірники обіграли киян з «сухим» рахунком 2:0. У цьому матчі поруч із ним грав і мукачівець Тиберій Попович. Другий календарний матч закарпатець провів у Москві проти місцевого «Спартака». Цей поєдинок українці теж програли з рахунком 2:3. На 86-й хвилині переможний гол у ворота киян провів мукачівець Іван Мозер. А у киян дублем відзначився Каневський. За «динамівців» у цьому поєдинку крім Івана Диковця грало ще троє закарпатців: Тиберій Попович, Ернест Юст і Михайло Коман.

1961 рік – гравець вищолігівської команди «Шахтар» (Сталіно). За гірників відіграв 16 календарних матчів і забив п’ять голів. У цьому ж році в складі цієї команди міг стати володарем кубка СРСР, але залишив команду про що потім буде все життя, як кажуть закарпатці, банувати (жаліти, шкодувати – діал.). І все ж у мене є довідник «Футбол-61» в якому, як кажуть, чорним по білому написано, що І. Диковець відіграв два офіційні матчі з 6 на Кубок СРСР.

1963–1967рр. – Іван Диковець форвард і капітан львівських «Карпат». За прикарпатців відіграв 124 матчі в яких 12 разів змушував суперників розпочинати гру з центра поля.

1968–1969 рр. – захищав кольори рідної ужгородської «Верховини.

У 1970 та 1971 роках 32-річний великоберезнянець ще був корисним для чернівецької «Буковини». Форварду вдалося у ворота суперників провести два м’ячі (1971 рік). Це був для ветерана закарпатського футболу останній, 17-й футбольний сезон у складі команд майстрів.

Та найбільше ігор цей напрочуд технічний гравець провів за головну команду Закарпаття. Хто бачив, як грає Диковець, той неодмінно згадає дружній шарж львівського художника на цього обдарованого футболіста, де був дотепний підпис: «Якщо на полі грає Диковець, за ним суперники бігають, як отара овець». А й справді, Іван міг філігранно обіграти трьох, чотирьох, а то й п’ятьох суперників, а відтак «попросити» їхнього воротаря витягнути м’яча з сітки власних воріт. Так сталося і в матчі з тбіліським «Динамо», коли Іван Диковець грав за киян. Він зумів на швидкості «пройти» не лише трьох захисників, але й примусив «прилягти» воротаря, а м’яч, як мовиться, «пішки завів» у ворота, а потім сам же його взяв у руки і відніс у центр поля. А грузини – народ темпераментний…

Із цього приводу нам згадалося висловлювання бразильського письменника-гумориста Арапуа. Але перед тим, як він це написав, він десь вичитав зізнання славнозвісного німця Франца Бекенбауера, буцімто нема такого рецепту, аби зупинити Пеле на полі. А мені, заявив Франц, пише Арапуа, вдалося виграти дуель від «короля футболу», правда, тільки на тенісному корті. І все ж бразильському гумористу поталанило знайти рецепт, невідомий навіть кращим тренерам світу. Він писав: «Аби нейтралізувати Пеле, будь-яка команда повинна мати принаймні трьох захисників. Один намагається відібрати м’яч у Пеле, другий підстраховує першого, а третій поспішає дістати м’яч з сітки власних воріт…». Цей рецепт ой як здорово підходить і нашому Диковцю.

Іван Диковець своєю манерою гри справді нагадував універсального бразильського футболіста. Швидкий, рухливий, працелюбний. Він, як і «король» футболу був неперевершеним імпровізатором, напористим гравцем із своєрідним дриблінгом, тяжів до конструктивної, творчої гри, добре володів прийомами відбору м’яча. Точно бив з обох ніг, добре почувався «на другому поверсі». Цей обдарований від природи-матінки самоучка міг у свій час дати фору будь-якому маститому футболісту.