До 100-річчя заснування СК «Русь». 8. Міфи та легенди

Зі сторінок історії славетного спортивного клубу «Русь», безперечно, стає зрозумілим, що існування цього об’єднання мало вагоме значення не лише для спортивного чи футбольного життя нашого краю, а й для суспільного загалом. Величезна кількість людей, незалежно від віку чи статі, стежила за діяльністю «Русі» та її атлетів. Звісно, насамперед прихильники вболівали за футболістів, але так само прискіпливо спостерігали й за представниками інших видів спорту, які культивував клуб. Усі щиро раділи перемогам і сумували через поразки. Історія СК «Русь» перетворилася на справжню легенду, що передається з покоління в покоління.

Гравці СК «Русь» на набережній р. Влтава (Прага), 28.06.1936 р.

Утім, як і з більшістю легенд, із плином часу стає дедалі важче відрізнити, де історія правдива, де вигадана, а де починають працювати стереотипи, які насправді не мали під собою підґрунтя (або принаймні виявилися не такою мірою значними, як це полюбляють прикрашати деякі дослідники). Отже, розглянемо найпоширеніші міфи щодо діяльності «Русі» та спробуємо прокоментувати їхню правдивість.

Міф № 1: «У складі СК «Русь» грали виключно футболісти русинської національності»

Дійсно, створення СК «Русь» позиціонувалося як початок діяльності першого русинського клубу Закарпаття. Більше того, у 1926 році – першому році існування футбольної команди «Русі» – сторінки тогочасної преси рясніли оголошеннями із закликом правління клубу до всіх русинських спортсменів (особливо футболістів) приєднуватися до лав новоствореного колективу.

Утім, навіть «класик» історії закарпатського спорту Василь Федак згадує, що в першому складі команди грав чех Отто Шерек (який, до речі, захищав кольори клубу протягом п’яти сезонів). Серед перших гравців «Русі» згадується й Володимир Лімонов, чиє походження легко вгадується за прізвищем. Згодом за команду виступав Володимир Балдін – уродженець Одеси, який, вочевидь, так само був росіянином.

Коли ж «Русь» пробилася до вищої чехословацької ліги, її склад суттєво поповнився чехами Властімілом Фрібою, Йожефом Махатою, Йоганом Bідмоном та угорцями Іштваном Спеваром і Шандором Карманом. Відомий майстер Іван (Янош) Товт перейшов до «Русі» з «угорського» клубу УТК (Ужгород), а Михайло Суковський народився в Пряшеві, куди й повернувся після 1945 року. Загалом багато виконавців «Русі» народилися в населених пунктах теперішньої Словаччини і вважалися словаками, а не русинами.

Мабуть, чи не найколоритнішим і найвідомішим гравцем «Русі» всіх часів став калмик Цебек Чанчінов. А у 30-х роках минулого століття львів’янина Володимира Кобзаря багато хто взагалі вважав «галичанином» і таким собі легіонером у складі команди.

До цього варто додати, що серед історичного списку головних тренерів «Русі» також домінували чеські та угорські фахівці. Ну а перерахувати кількість етнічних угорців у складі «Русі» в період Другої світової війни (1939–1944 роки) взагалі складно.

Словом, «Русь» дійсно була переважно русинською командою за своїм духом та ідеологією, втім жодної прямої заборони на участь у клубі гравців чи тренерів інших національностей ніколи не існувало.

Міф № 2: «Усі гравці СК «Русь» були вчителями»

Тут насамперед слід розуміти загальний історичний контекст. Сто років тому, попри цілком лояльну політику Чехословаччини щодо національних меншин та стрімкий розвиток спорту на Закарпатті, основна частина русинських спортсменів походила з інтелігентних родин. Вони або вже мали хорошу освіту, або якраз здобували її. А оскільки професія вчителя тоді була вкрай затребуваною, то й склалося так, що чимало футболістів «Русі» працювали саме на педагогічній ниві. Умовні бокораші, лісоруби, вівчарі чи землероби у футбол, звісно, не грали.

Славнозвісне прізвисько «Літаючі вчителі» закріпилося за командою в сезоні 1936–1937 років, коли «Русь» виступала у вищій лізі Чехословаччини й подорожувала на виїзні поєдинки літаком. Велика стаття з презентацією ужгородського колективу вийшла друком у лютому 1937 року в газеті «Русскій народный голосъ». Саме там журналісти звернули особливу увагу на «цивільні» професії футболістів.

Зокрема, у матеріалі зазначалося, що «із 18 гравців першої команди – 10 учителів, 4 чиновники, 2 студенти університету і 2 фахові працівники». Тобто трохи більше половини заявленого складу (10 із 18) були вчителями, а ще двоє – студентами. Як бачимо, дійсно більшість представників команди пов’язали своє життя з педагогікою або готувалися до цього, проте далеко не всі. Серед гравців основи, наприклад, державними службовцями (чиновниками) були П. Криж, В. Кобзар та Ю. Ковач.

Гравці СК «Русь» слухають промову керівника клубу Едмунда Бачинського перед грою, 28.10.1934 р.

Отже, у відсотковому співвідношенні частка вчителів у команді в період її найбільшого розквіту становила в середньому близько 60–70%, що хоч і є вражаючим показником для футбольного клубу, але спростовує міф про виключно вчительський склад.

Міф № 3: «На ігри футболісти СК «Русь» літали на власному літаку»

Це досить поширена інформація, яка часто трапляється в різних джерелах – як тогочасних, так і сучасних. Причому версії щодо того, звідки ж узявся літак у власності команди, суттєво різняться. Подекуди стверджують, ніби авіалайнер подарував «Русі» чеський взуттєвий магнат Томаш Батя. Хоча ця історія звучить щонайменше дивно, особливо якщо згадати, що саме команду «Батя» (Злін) ужгородська «Русь» випередила у відбірковому турнірі в запеклій боротьбі за вихід до Державної ліги.

Інші дослідники зазначають, що літак для подорожей команді презентував тодішній губернатор Підкарпатської Русі Костянтин Грабар. Ну і, зрештою, побутує романтична легенда, ніби повітряне судно для «Русі» придбали вдячні вболівальники, збираючи добровільні внески на розвиток улюбленого клубу.

Однак усе це – лише красиві міфи. Купівля власного літака тоді не мала б для клубу жодного сенсу. Футбольна команда СК «Русь» ніколи не володіла надто великим бюджетом. Мати у власності літак (нехай навіть безкоштовно подарований) означало б автоматично нести колосальні витрати на оренду ангара, закупівлю авіаційного палива, утримання у штаті пілотів та техніків. Звісно, такі фінансові навантаження були б для ужгородців непідйомними та й просто непотрібними.

Гравець СК «Русь» Радик та тренер Мазал в чудовому настрої після польоту

Авіатранспорт «Русь» використовувала виключно для виїзних ігор у Державній лізі, де команда, як відомо, провела лише один сезон (1936–1937 рр.). Для внутрішніх закарпатських змагань польоти були фінансово недоцільними, та й технічно неможливими через відсутність летовищ в інших містечках краю.

На всіх тогочасних світлинах, де гравці «Русі» позують на тлі літака, чітко видно модель Avia Fokker F-IXD із фірмовим написом «Чехословацькі державні аеролінії» (Československé státní aerolinie). Два такі тримоторні літаки з реєстраційними номерами OK-AFG та OK-AFF почали експлуатуватися влітку 1935 року, зокрема на регулярному авіамаршруті Прага – Ужгород. Салон літака був розрахований на 3 членів екіпажу та 17 пасажирів, що ідеально підходило для подорожі футбольної делегації (11 гравців основи, кілька запасних, тренери та керівництво клубу).

Ужгородський аеропорт успішно функціонував ще з 1929 року, і рейс до столиці країни був вельми популярним. Таким чином, СК «Русь» користувався послугами пасажирських літаків державних авіаліній, іноді заздалегідь викуповуючи весь блок квитків на регулярний рейс, а іноді замовляючи борт як чартер.

Міф № 4: «СК «Русь» був абсолютно непереможною командою, яка завжди перемагала»

Це твердження є правильним лише частково – переважно щодо періоду 1929–1936 років та офіційних ігор на рівні чемпіонатів Закарпаття. У «слов’янському» чемпіонаті краю зазвичай брали участь усього чотири колективи, а отже, для здобуття титулу команді потрібно було провести лише 6 ігор. І як тільки у 1929 році «Русь» переросла за класом свого основного ужгородського суперника – ЧсСК, то гідних конкурентів у внутрішній першості в неї фактично не залишилося.

Натомість далеко не так успішно команда виглядала згодом у стикових поєдинках за титул чемпіона Словаччини (звісно, це не стосується тріумфальних сезонів 1933 та 1936 років, коли СК «Русь» усе ж виборов це звання). У Державній лізі Чехословаччини в сезоні 1936–1937 років ужгородці, як відомо, посіли підсумкове 11-те місце серед 12 команд. Після цього в грі клубу настав певний спад: поразки в офіційних матчах навіть на місцевому рівні стали звичним явищем. Ну а в період 1939–1944 років «Русь» узагалі була міцним середняком Другої ліги чемпіонату Угорщини.

Воротарі Йосип Бокшай та Франтішек Планічка перед грою СК «Русь» – «Славія» (Прага) на стадіоні «Русі» в Ужгороді, 21.03.1937 р.

Що стосується товариських ігор, які «Русь» проводила у великій кількості, то тут усе також було неоднозначно – особливо якщо вести мову про міжнародні зустрічі або ж візити на Закарпаття провідних клубів чеської еліти. Скажімо, із 39 проведених міжнародних поєдинків «Русь» перемогла в 11, вісім разів зіграла внічию і 20 разів поступилася суперникам. Загальна різниця забитих і пропущених м’ячів у цих іграх становить 90:107.

Звісно, ці факти жодним чином не применшують ваги досягнень ужгородського клубу. Об’єктивно команда була найсильнішою на Закарпатті не лише серед слов’янських колективів, а й загалом – починаючи з 1929 року і аж до кінця 1930-х. Та й пройти шлях аматорам-вчителям, як кажуть, «із низів до Олімпу» й вибороти право (нехай лише на один рік) виступати у Вищій лізі Чехословаччини – дорогого коштує.

А загалом «Русь» була самобутньою командою зі своїми злетами та падіннями, які, як і в інших клубів, залежали від травм провідних гравців, короткої лави запасних, браку фінансування тощо.

Керівники СК «Русь» відпочивають разом з гравцями

Цією публікацією завершується цикл статей, присвячених 100-річчю від дня заснування СК «Русь». Автор продовжує активно досліджувати історію закарпатського футболу. Якщо у ваших домашніх архівах збереглися фотографії закарпатських команд будь-якого рівня (чемпіонати Ужгорода, Закарпаття, районні першості), світлини чи інформація про відомих закарпатських гравців, арбітрів, а також спогади про цікаві футбольні події – прошу зв’язатися зі мною за телефоном або електронною поштою.

Збережімо футбольну історію нашого краю разом! Ваші унікальні матеріали та інформація про батьків, дідусів, родичів чи сусідів обов’язково стануть частиною майбутніх книг або історичних статей.

Михайло Рущак, історик закарпатського футболу

Тел. (Viber): +38 (066) 161-22-31

E-mail: michaelrushchak@gmail.com

Автор висловлює щиру вдячність родині Бендас та співробітникам Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького за надані архівні фотографії.