Ювіляр. Футбол для О. Перести – це еліксир, або Не святі горшки ліплять

Не святі горшки ліплять. І не лише по «вершках» треба судити про цілісність картини чи явища, адже справжнім камертоном виступають, як правило, звичайні наші земляки, котрим притаманні найкращі загальнолюдські якості. Тому про рівень розвитку вітчизняного футболу слід судити не стільки з того, як грає, скажімо, національна збірна України (що, до слова, «народилася» саме в Ужгороді) чи київське «Динамо», а радше з того, як уболівають, грають і долають труднощі в Ясінях чи Коритнянах, Чопі або гірському Довгому, Берегові, Хусті чи Сваляві… Бо саме там непідробно, нефальшиво й щиро вболівають за футбол, за своїх, за наших… Саме так, як залюблений у народну гру капітан ВФК «Ім. В. Турянчика», депутат Мукачівської міської ради Олександр Переста.

Ця видатна й неординарна особистість має неабиякий хист у спілкуванні з людьми, знає, як заслужити довіру та повагу, як допомогти й підтримати співрозмовника. Словом, мій герой уміє робити життя навколо кращим. Автор цих рядків переконався в цьому не раз, за що дуже вдячний нинішньому ювіляру. Нижче я розповім про цю порядну людину, справжнього трудоголіка, великого патріота своєї малої батьківщини – Мукачева, а також рідної Срібної землі та неньки-України.

…Майже не минає й дня, щоб О. Переста у визначений час не взяв спортивну сумку й не вирушив на один зі стадіонів у Мукачеві. «Футбол – це еліксир для мене, – каже багаторічний капітан ВФК «Ім. Василя Турянчика» О. Переста, – бо такі непідробні ліки можна «купити» лише на стадіоні». А ще він зізнається, що народна гра – це не просто спорт, а емоції, від яких завмирає або вилітає з грудей серце; це пристрасть, це сам стиль життя.

Наша довідка: Олександр Михайлович Переста народився 31 липня 1961 року в Мукачеві. Захисник, півзахисник. Перший тренер – заслужений майстер спорту (ЗМС) СРСР В. Турянчик. Здобув вищу освіту за спеціальністю «педагог, спорторганізатор, тренер». Навчався також місцевому у Мукачівському сільському професійно-технічному училищі № 31 (нині – ДПТНЗ «Мукачівський професійний аграрний ліцей ім. М. Данканича»). До речі, О. Переста є одним із співорганізаторів та меценатів традиційного відкритого турніру-меморіалу з мініфутболу на Кубок колишнього директора МПАЛ ім. М. Данканича. Це один із найстаріших турнірів в області, який бере свій початок ще з 1991 року. Скажімо, у 2010 році в ньому змагалися команди із семи навчальних закладів краю та місцевого кооперативного технікуму. У підсумку перше місце вибороли господарі, друге – збірна Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування, а третє – представники Білківського професійного аграрного ліцею. Урочисте нагородження провели керівник ліцею В. Ковбаско, колишній випускник цього навчального закладу О. Переста та директор Мукачівського міськоопторгу М. Попович.

17-річним юнаком у 1978 році Олександр Переста вже виступав за мукачівський «Приладист», який брав участь у чемпіонаті України серед аматорів (головний тренер – М. Теллінгер).

1985–2002 роки – дитячий тренер із футболу на місцевій лижній фабриці.

1992 рік – у складі кольчинської «Скали» (тренер Іван Качур) став чемпіоном Закарпаття. Разом із ним золоті нагороди виборювали О. Напуда, В. Швардак, В. Услібер, Е. Кльоц, А. Чобан, В. та Й. Качури…

З 2003 року – директор ТзОВ «Ідеал». Як підприємець є спонсором багатьох благодійних акцій. З його ініціативи щорічно організовують екскурсії Закарпаттям для місцевих школярів. Понад чверть століття Олександр Михайлович надає матеріальну підтримку Мукачівському хоровому колективу «Ліра», забезпечує спортивним інвентарем місцеві дитячі футбольні команди, а також є постійним меценатом 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

У 2004 році О. Переста в рідному місті заснував ветеранський футбольний клуб, який нині носить ім’я його першого тренера, колишнього «залізного капітана» київського «Динамо», почесного громадянина Мукачева Василя Юрійовича Турянчика. Ця команда протягом 2004–2026 років неодноразово ставала переможницею та призеркою першості з мініфутболу ЦР України ФСТ «Колос» (голова А. Усенко), що проходила на берегівській навчально-тренувальній базі «Закарпаття» (директор – В. Машіка).

2006–2026 роки – депутат Мукачівської міської ради чотирьох скликань. Один із найбільш шанованих та знаних діячів міста над Латорицею, котрий користується беззаперечним авторитетом у своїх виборців.

Протягом 2009–2020 років збірна ветеранів футболу Закарпаття, де капітаном виступав О. М. Переста, неодноразово ставала чемпіоном України серед ветеранів у різних вікових категоріях.

Про історичний міжнародний турнір серед ветеранів, що відбувся 21–25 травня 1998 року у французькому місті Антібі, свого часу інформувала газета «Український футбол» у номері від 3 червня 1998 року (№ 42 (388) ): «21 травня увійде в історичний літопис вітчизняного футболу святковою сторінкою. Цього дня відбулася прем’єра національної команди ветеранів. Й відразу – на міжнародному рівні. Запам’ятаймо: першим суперником українців став французький ВФК «Бордо», перший м’яч забив лучанин Володимир Дикий, першим наставником збірної був заслужений тренер України львів’янин Борис Розсихін. На урочистому відкритті змагань попереду нашої команди з державним прапором України в руках крокував мукачівець О. Переста (див. фото внизу). А найпершу – воістину історичну – перемогу на міжнародному рівні ветерани-футболісти здобули таким складом: Бурч, Ковалко, Переста, Саулевич, Ділай – капітан команди (Андрій Ділай родом із Сокаля, а у 80-их роках минулого століття грав за закарпатські команди, зокрема «Говерлу» Ужгород та «Механізатор» Іршава – В. Г.), Дикий (Павлівський), Валенко (Войнаровський), Курівчак (Патращук), Крупей, Риф’як, Ярошенко (Олійник)».

Як же проходили ці змагання? Це запитання адресую захиснику збірної, знаному футболісту й організатору чималої кількості резонансних турнірів серед ветеранських команд у рідному місті над Латорицею Олександру Пересті, який, до речі, відіграв усі заплановані шість матчів.

О. Переста: Збір на ці міжнародні змагання був спонтанним. Палкі шанувальники «гри мільйонів» в Україні вирішили не просто створити хорошу ветеранську команду, а й зробили все можливе, щоб поїхати на цей престижний турнір. Рушили автобусом. Дорога виявилася неблизькою – дві з половиною тисячі кілометрів. Проте головне, що нас не лякали жодні труднощі. Учасників зібралося стільки, наче на повноцінному чемпіонаті світу чи Європи. Францію представляли аж п’ять команд, три приїхали з Італії, по одній – із Бельгії, Молдови, Швейцарії, Ізраїлю та України.

У чвертьфіналі нашим суперником став місцевий футбольний клуб «АІК Франс». Цей поєдинок завершився внічию, а в серії післяматчевих пенальті точнішими виявилися господарі – 1:3. Вони й пробилися до фіналу, де згодом поступилися команді з Ізраїлю. До слова, фінальна гра теж закінчилася внічию (1:1), але одинадцятиметрові удари майстерніше виконали ізраїльтяни. Ми ж із французьким «Спортингом» виборювали п’яте місце. Цей поєдинок можна сміливо назвати грою в одні ворота, адже українці «відвантажили» у сітку суперників п’ять «сухих» м’ячів.

– Олександре Михайловичу, а хто грав в «основі» нашої збірної і хто забив найбільше голів на турнірі?

– Усі шість матчів провели (щоправда, голів не забивали) львів’яни Анатолій Саулевич та Анатолій Крупей, Михайло Курівчак та Андрій Ділай із Червонограда, а також я. Найкращим бомбардиром у нашій команді став Анатолій Войнаровський із Луцька – автор семи голів. Чотири рази у воротах суперників «розписався» спортивний журналіст Едуард Валенко зі Львова, і по три м’ячі забили Ігор Павлівський (Червоноград) та Володимир Дикий із Луцька. Наш земляк Габор Вайда зіграв лише один матч.

– А яким був середній вік української команди?

– Якщо точно, то 41 рік. Найстаршим серед нас був наш земляк, 44-річний Габор Вайда, який нещодавно відвідав Мукачево, де взяв участь у Меморіалі пам’яті Яноша Габовди та його брата.

За ініціативи Олександра Михайловича та автора цих рядків у 2010 році Мукачівська міська рада ухвалила рішення про присвоєння його вчителю – колишньому «залізному капітану» київського «Динамо», ЗМС СРСР В. Ю. Турянчику – звання почесного громадянина міста Мукачева. Через 10 років (у 2020 році) аналогічне звання (посмертно) було присвоєно його кумові, знаному футболісту та тренеру В. І. Ряшку.

Також Олександр Михайлович був причетний до підготовки та проведення наукової конференції у 2025 році, в якій взяли участь науковці, спортивні статисти, журналісти, а також почесний гість із столиці – колишній капітан київського «Динамо», прізвище якого дев’ять разів згадувалося в символічному списку «33 найкращі футболісти…», ЗМС СРСР А. В. Дем’яненко.

23 червня 2021 року на мукачівському стадіоні імені В. Турянчика урочисто відкрили пам’ятник В. Ю. Турянчику. Автор монумента – народний художник України І. Бровді. На знімку внизу (зліва направо): ініціатор створення цього пам’ятника О. Переста, скульптор І. Бровді, В. Турянчик та міський голова Мукачева А. Балога.

Капітан команди – це найавторитетніша, найдосвідченіша й найсерйозніша людина у футбольному клубі. Саме так відгукуються про депутата Мукачівської міської ради, котрий у кожному поєдинку демонструє витончену й, головне, стабільну гру на зеленому газоні. Олександр Михайлович – напрочуд добросердий і водночас вимогливий, проте завжди об’єктивний у своїх вчинках та рішеннях. Капітан найтитулованішого ветеранського клубу Закарпаття у повсякденному житті є щирою, скромною, елегантною та ініціативною особистістю, яка завжди готова підставити плече допомоги тому, хто цього потребує.

Водночас хочу зазначити, що життєвий шлях нашого шанованого ювіляра може слугувати яскравим прикладом для інших, адже він учить поєднувати особисті інтереси із самовідданим служінням людям і рідній Батьківщині.

Побажаймо ж цій чудовій людині, зразковому сім’янину, відомому меценату та організатору захопливих турнірів із «гри мільйонів» у місті над Латорицею міцного здоров’я, невичерпної енергії та творчого натхнення на благо нашого краю, крайового футболу та його видатних постатей. З роси і з води, шановний ювіляре!

Матеріал підготував голова обласного осередку
Асоціації спортивних журналістів України Василь ГАДЖЕГА

Ще одне історичне фото, зроблене у Сваляві у 2000 році. На ньому зафіксовано ФК «Журналіст» (Ужгород): автор матеріалу стоїть ліворуч, а О. Переста – другий справа.