Футбольні постаті краю. Меморіал закарпатського футбольного Атланта

16 липня о 17:00 на мукачівському стадіоні імені Василя Турянчика (СОК ДЮСШ) відбудеться матч між збірними ветеранів львівських «Карпат» та Закарпаття. Саме цього дня нашому видатному земляку виповнилося б 85 років від дня народження, а також минає 40 років, як його не стало. У 1991 році в його рідному селі Ключарки, де він і похований, відбувся дебютний Меморіал його пам’яті. Переможцем тоді стали футболісти «Кременя» з Кременчука.

Янош Габовда був справжнім футбольним талантом і мав у своєму резюме досягнення унікального рівня. У складі львівських «Карпат» протягом трьох сезонів (1968–1970 рр.) він незмінно ставав найкращим бомбардиром команди, забивши загалом 63 голи. Більше половини з них він спрямував у сітку воріт головою. Вершина його майстерності – гол на львівському стадіоні «Дружба» у 1970 році: у падінні головою (так званою «рибкою») він забив м’яч з-за меж штрафного майданчика.

Закарпатець забивав головою наче на замовлення. Львівські вболівальники навіть жартували: «Габовді пора купити бутсу… на голову».

Футболіст мав могутню статуру, вирізнявся надзвичайною фізичною витривалістю та був справжньою душею колективу. Головний тренер «Карпат», ужгородець Ернест Юст, завжди будував тактику під Яноша, а партнери по команді – Лихачов, Данилюк та Грещак – повсякчас шукали передачами закарпатця, адже добре знали, що на «другому поверсі» він є беззаперечним королем. Габовда був великим майстром гри головою, як і його старші колеги з Мукачева – Борис Калинов та Василь Турянчик.

Янош обожнював грати в дощову погоду. Жартуючи, він казав партнерам: «Іде дощ – можете не виходити на поле, я їх сам обіграю». Водночас він чудово володів дриблінгом, не поступаючись у цьому своєму земляку Івану Диковцю: за потреби міг на квадратному метрі філігранно обіграти двох-трьох суперників.

Наша довідка: Янош Павлович Габовда народився 16 липня 1941 року у футбольному селі Ключарки, що на Мукачівщині. Це село над Латорицею своїм рідним називають вісім футболістів, котрі свого часу виступали за команди майстрів (Решки – Стефан, Володимир, Петро та Мирослав; Габовди – Янош, Віктор, Юрій та інші). Грав на позиції форварда. Майстер спорту (1965 р.), володар Кубка СРСР (1969 р.).

Становлення Яноша як футболіста відбувалося в його рідному селі. Нахил до футболу в хлопця першим помітив учитель фізичного виховання Омелян Ціцей – старший брат відомих футболістів Олександра та Ернеста Ціцеїв, котрі свого часу грали за ужгородський «Спартак» та мукачівські команди «Більшовик» і «Динамо».

Цікавий факт: під час строкової армійської служби Янош виступав за команду не як польовий гравець, а захищав ворота як голкіпер. Після демобілізації він повернувся в рідне село й почав грати за мукачівський «Кіровець» – колектив, який протягом багатьох років перебував серед лідерів обласного чемпіонату. Футбол для нього був не школою престижу, а природною частиною життя.

У 1964 році Яноша запрошують до ужгородської «Верховину», де головним наставником був перший заслужений майстер спорту СРСР з футболу на Західній Україні Михайло Михалина (уродженець с. Порошково, що на Перечинщині). Як дебютував Янош у команді майстрів? Мукачівець зіграв 23 матчі й зумів забити у ворота суперників 10 м’ячів. Він, Іван Пажо та Георгій Куля, котрі теж мали у своєму доробку аналогічную кількість голів, стали найкращими бомбардирами «Верховини» в сезоні-1964. Проте варто зауважити, що Пажо для цього зіграв 38 матчів, а Куля – на два менше.

Наступного року Я. Габовді вдалося провести за ужгородців лише 5 поєдинків: його запросили до вінницького «Локомотива», який на той час виступав у чемпіонаті СРСР серед команд другої групи класу «А» (тренери – заслужений тренер України В. Жилін, Р. Каричев та О. Макаров). До речі, у цій лізі грали такі відомі колективи, як «Дніпро», запорізький «Металург», львівські «Карпати», кіровоградська «Зірка», кишинівська «Молдова» та сімферопольська «Таврія». Загалом у складі «Локомотива» Янош провів чотири сезони. Цікаво, що в 1966 році в інтересах команди закарпатцеві довелося грати навіть у захисті. Але це не завадило йому стати найкращим бомбардиром «Локомотива», записавши на свій рахунок 13 м’ячів. У 1967 році разом із Янохом виступав і його односелець Стефан Решко.

У 1968 році Габовду запросили до львівських «Карпат», де він і зіграв свої найкращі поєдинки. З першого ж матчу, який відбувся 8 квітня проти калінінградської «Балтики», і партнери, і тренери, і вболівальники зрозуміли: Габовда – справжній лідер атак, майстер, здатний одним ударом завершити зусилля всієї команди. За клуб він провів 142 матчі й забив 68 голів, що стало найкращим показником за перше десятиліття існування львівського клубу. Є ще один цікавий факт: закарпатець у 1968 році забив перший гол сезону в грі з калінінградцями, а в 1970 році – армійцям Хабаровська.

У львівських «Карпатах» Янош Габовда три роки поспіль ставав найкращим бомбардиром клубу, забивши у двох сезонах по 24 м’ячі (своєрідний рекорд) та 15 голів – у 1969-му. Стільки же м’ячів на свій рахунок тоді записав і Володимир Данилюк. Того ж року львів’яни під керівництвом нашого земляка Ернеста Юста виграли змагання в першій зоні (друга група, клас «А»), забивши 80 м’ячів. Та, на жаль, перехід до Вищої ліги через поразку у фінальних змаганнях довелося відкласти ще на два роки.

Проте цей час не був утрачений марно. В розіграші Кубка СРСР 1969 року стався унікальний для всесоюзних змагань випадок: трофей завоювала команда другого ешелону – «Карпати». Львів’яни проявили волю до перемоги, майстерність та витримку. Програючи у фіналі ростовському СКА з рахунком 0:1, вони змогли переломити перебіг матчу й забити два вирішальні м’ячі. Саме після вивірених передач Габовди голами відзначилися Геннадій Лихачов та Володимир Булгаков.

Того серпневого вечора 1969 року головною спортивною ареною країни пройшли футболісти львівських «Карпат» із красенем-Кубком СРСР у руках. Серед цих щасливців були Іван Герег та Янош Габовда разом з Ернестом Юстом. А тим часом 17 серпня 1969 року старовинний Львів шаленів від радощів. Здавалося, всі жителі міста того вечора припали до екранів телевізорів.

Янош Габовда відзначився і в поєдинку Кубка європейських володарів кубків проти бухарестської «Стяуа». У Бухаресті львів’яни продемонстрували добротний футбол. Уже на 22-й хвилині Ігор Кульчицький потужним ударом із 30 метрів відкрив рахунок. Румуни відновили рівновагу, але за кілька хвилин Я. Габовда блискуче обіграв кількох захисників, зокрема й воротаря – 2:1! Матч завершився нічиєю 2:2. Після цієї гри головний тренер «Стяуа» Шандор Ковач зазначив: «“Карпати” грають в оригінальній манері. Я пророкую їй велике майбутнє». Габовду та Івана Герега за підсумками сезону-1969 включили до збірної команди СРСР (друга група, клас «А»).

У 1970 році «Карпати» виграли турнір новоствореної Першої ліги, а їхній центрфорвард став найкращим бомбардиром змагань (24 м’ячі) та посів почесне третє місце – після киянина Володимира Мунтяна та гравця луганської «Зорі» Йожефа Сабо – у референдумі газети «Молодь України» на звання найкращого футболіста республіки. Янош Габовда лише один сезон (1971 рік) провів у Вищій лізі, забивши у 23 матчах 5 м’ячів. «Карпати» тоді фінішували на 10-му місці серед 16 колективів. Крім того, він відіграв 4 матчі в Кубку СРСР, записавши на свій рахунок один гол. На жаль, цей дебютний сезон «Карпат» в еліті через травми став для Габовди останнім у складі команди.

А потім прийшла біда… Тяжке ушкодження заледве не перекреслило всі надії. На повну силу закарпатець більше грати так і не зміг. Футболку з легендарним номером «9» він передав у надійні руки – молодому Роману Хижаку.

У 1972 році Янош, залікувавши травму, повернувся до Вінниці, де знову продемонстрував свій клас: у кількох поєдинках поспіль Габовда не залишав поле без забитого м’яча, записавши до свого активу загалом одинадцять голів.

Саме в чернівецькій «Буковині» закарпатець завершив свою кар’єру у великому футболі. Проте й там він залишався лідером: у сезоні 1974 року Янош став найкращим бомбардиром буковинців, відзначившись у воротах суперників 14 разів. Попри досить солідний за футбольними мірками вік, він виступав за «Буковину» у змаганнях Другої всесоюзної ліги й у 1975 році. Пам’ятною для земляків стала дата 4 жовтня, коли Габовда у складі буковинців зіграв у Чернівцях поєдинок проти ФК «Закарпаття» (1:0). Єдиний і вирішальний гол у ворота вже колишніх одноклубників провів саме він.

Підступна смерть надто рано обірвала життя цього видатного спортсмена. Але в пам’яті вдячних прихильників самобутнього таланту еталонного таранного центрфорварда із блискучим вмінням грати на «другому поверсі» він залишиться назавжди.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України