Василь Гаджега: «Перелопачуючи» власний архів згадаю Василя Турянчика

Це я роблю час від часу, бо, як правило, часу на це, як кіт наплакав.

Але ця інформацію зі «Спортивної газети» (вона у мене в електронному варіанті з першого номера. Її перша назва «Готовий до праці та оборони», додаток до журналу «Радянський Активіст» (№1, 1 травня 1931 рік, вид-во Харківської міської ради). Отже, переглядаю «СГ» за 17 серпня 1967 рік (№№98, 2093). На шостій сторінці знайомий силует футболіста під №6. Звичайно, це наш славнозвісний «залізний капітан» київського «Динамо» Василь Турянчик. Для нашого земляка сезон-67 був щедрим на звитяжні факти: по-перше, він у складі киян вдруге поспіль став чемпіоном країни, по-друге, його прізвище втретє значилося у символічному списку «33 кращі гравці колишнього СРСР» і, по-третє, «хвилеріз» був удостоєний звання заслужений майстер спорту.

А статтю у «СГ» спортивний оглядач В. Васильєв назвав «Атакує Турянчик». Родзинкою її став факт, що на 90-ій хвилині центральний захисник киян В. Турянчик забиває гол, який його команді приносить максимум очок (ФК «Динамо» – ФК «Чорноморець» Одеса) – 1:0. Ця гра відбулася у столиці на центральному стадіоні 15 серпня 1967 р. 50 тисяч глядачів. 24 градуси. Хмарно. На 90-хв. – злива. З другого тайму – електричне освітлення. Арбітри матчу: М. Пінський, М. Соловйов та С. Рєзніков (усі з Харкова). Наведу і склад команд-учасниць, адже і в одній, і в другій є вихованці закарпатської школи футболу.

ФК «Динамо» (Київ): Рудаков, Щегольков, Соснихін, Василь Турянчик, Левченко, Йожеф Сабо, Мунтян, Біба, (Пузач, 66 хв.), Серебряников, Бишовець, Хмельницький (у запасі перебував ще один наш земляк Ференц Медвідь). Тренери: Віктор Маслов та Михайло Коман.

ФК «Чорноморець» (Одеса): Ярчук, Цунін, Сиром’ятников, Лисенко, Солодкий, Дерябін, Іштван Секеч, Зубков, Бенатов, Мірошник, Сич.

Це була гра 23 туру. І одній, і другій українським командам очки потрібні, як повітря. Кияни у підсумковій турнірній на 2-му місці (29 очок) і відстають від лідера (ФК «Динамо» Москва) на 3 очок, а одесити – на «дні» турнірної таблиці – передостаннє місце, а це виліт у нижчу лігу.

Витяг з газетної інформації: «Матч був дуже схожий на той, який кияни зіграли у Ростові, за винятком хіба що більш коректної гри. Здавалося, що він і закінчиться так само й чемпіон втратить ще одне очко. Проте на останній хвилині Пузач «заробив» буденний штрафний на лівому краї, – його відштовхнули руками. Подача на воротарський майданчик одеситів – м’яч відскакує до вільного Турянчика. І той забиває його під перекладину. Поки кияни обнімали свого товариша, а суддя показував рукою на центр, сталася кумедна ситуація. М’яча ніде нема. Один із захисників одеситів після того, як витяг його із сітки, кинув його перед собою і вдарив з такою силою, що той полетів до уболівальників. Спливло більше двох хвилин, як його повернули. А тим часом автора забитого голу партнери підняли на руки і «доставили» до центра поля…

До речі, В. Турянчик за киян провів найбільше офіційних ігор (308) з усіх закарпатців, що виступали за цей клуб і забив 12 голів. Практично про кожний з них (гол) я свого часу розпитував у свого героя книги «Залізний капітан». Василь Юрійович був лаконічним: «Я ніколи не любив програвати. Тому у критичних ситуаціях намагався бути біля воріт суперника. Так був забитий гол у Москві у 1961 році місцевому «Торпедо», який приніс киянам перше золото в їх історії. Навіть один раз відзначився дублем. А було це 27 серпня 1968 року. Ми грали підряд два матчі у Донецьку. Але я не поїхав туди через хворобу. Перша гра – це 1/8 кубка СРСР. А перед тим (1/16 фіналу) кияни вдома переграли з «сухим» результатом 3:0 московський «Спартак», а донецький «Шахтар» у Ленінграді місцевий ФК «Динамо» – 1:4. 23 серпня (1/8) у Донецьку ми поступилися господарям – 0:1. Через чотири дні ми грали уже матч у рамках чемпіонаті СРСР з гірниками. Я надіслав телеграму нашому тренеру Віктору Маслову, де написав йому, що відправляюся у Донецьк і хочу грати наступний матч. Я вийшов на поле і уже на 8-ій хвилині відзначився голом (на стадіоні було 45 000 глядачів). Володимир Веремеєв подав кутовий, а я замкнув передачу від прапорця – 0:1. Щоправда, незабаром «гірникам» удалося не лише відігратися, але й забити другий гол – 2:1. Втрата очок ніяк не входила у плани киян і вони перехопили ініціативу, яку не відпускали до кінця поєдинку. На 61-й хвилині підопічні Віктора Маслова зрівняли рахунок. Знову до взяття воріт призвела подача зі стандартного положення, і знову на ударній позиції опинився Турянчик, головою спрямувавши м’яч у ворота – 2:2. І перший дубль в активі центрального захисника та капітана «Динамо» Василя Юрійовича. І все ж ця гра завершилася перемогою гостей. А антигероєм став наш земляк з Берегівщини, колишній капітан ужгородської команди (ФК «Говерла»-72) О. Поллак, який грав на позиції центрального захисника у ФК «Шахтар». Він намагався відбити м’яч на кутовий, а той «зрізався» на нозі й покотився у власні ворота. Про цей факт Поллак розповідав автору цих рядків: «Боже небесний, я 10 днів ховався від донецьких уболівальників, бо якщо б мене знайшли, то «роздерли» би».

Ось за таким футболом у нас нині ностальгія…

На фото ліворуч в атаці Василь Турянчик (фото з матчу «Шахтар» – «Динамо», на жаль, не збереглися оригінали, а лише газетні варіанти).

А у цій історичній грі на полі відразу перебувало 5 закарпатців: «Динамо» Турянчик, Сабо та Медвідь (тренер – М. Коман), «Шахтар» – О. Поллак та В. Грубчак з Мукачева.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України