Руслан Гогерчак: футбольним шляхом

Його серце – у грі, душа – в колективі, а відпочинок – серед близьких. Руслан Гогерчак – центральний захисник ФК «Севлюш» із Виноградова – один із тих, хто не лише сам не зійшов із футбольного шляху, а й допомагає іншим ним іти. У розмові Руслан ділиться своїм футбольним шляхом, моментами сумнівів і тріумфу, а також тим, що тримає його у формі – і фізичній, і моральній.

– Руслане, пригадайте, із чого все почалося. Коли футбол став для Вас не просто грою?

– Я народився 3 червня 1998 року в селі Верхні Ворота. Футболом почав займатись у 8–9 років. Це вже тоді було серйозне захоплення. Я грав у «Мункачі» (Мукачево), згодом – у «Карпатах» (Львів) і «Говерлі» (Ужгород).

– А хто з великих гравців тоді Вас надихав?

– Без сумнівів – Серхіо Рамос. Його стиль, лідерство, гра головою мені це завжди імпонувало.

– Як далі розвивалась футбольна кар’єра?

– Окрім дитячо-юнацьких клубів, я грав за аматорський ФК «Мункач», команду «Поляна». А вже три роки – у «Севлюші» з Виноградова. І мушу сказати: нині у нас чудовий колектив. Особливо яскравими були останні два сезони – ми виграли всі кубки. Це був дуже сильний період.

Тепло також згадую виступи в чемпіонаті України серед аматорів за той же «Мункач» – там також панував командний дух, що додавав сил.

– Є матч, який згадується особливо часто?

– Так, були важливі кубкові матчі. Особливо запам’ятався фінал та суперкубок проти «Медеї». У фіналі мене навіть визнали найкращим гравцем матчу. Це приємно й додає мотивації.

– Ви граєте на позиції центрального захисника. Це вибір серця, чи ролі, до якої пристосувались?

– Це – моя позиція, я відчуваю себе в ній спокійно й упевнено. Не хотів би її змінювати.

– Як ви емоційно налаштовуєтесь на матчі?

– Жодних особливих ритуалів у мене немає. Лише молитва, звичайно. Більше нічого – просто фокус на гру.

– Ваше життя поза полем – чим воно наповнене?

– У вільний час проводжу час із дружиною. Це для мене – найкращий відпочинок. Але вільного часу, чесно кажучи, небагато, бо, крім того що гравець, я ще й тренер у футбольній академії. Але коли є можливість – поруч із рідними.

– Чи були в житті моменти, коли вам здавалося, що варто зійти з дистанції?

– Були. У дитинстві травмував руку – довелось робити операцію. Потім переживав непрості моменти, коли не склалося в «Карпатах», мав проблеми із серцем. Це все морально тиснуло. Пів року – рік доводилося важко. Але я не залишив футбол. І слава Богу, зараз усе добре.

– Хто підтримував Вас тоді найбільше?

– Моя сім’я. Ніколи не чув від близьких, що з мене нічого не вийде. Навпаки – завжди допомагали, підтримували, вірили. Це дуже багато значить.

– Які звички допомагають вам тримати себе у формі – фізичній і психологічній?

– Обов’язково – режим сну, правильне харчування. Це важливо для футболіста. Якщо хочеш залишатись у формі, потрібно про це дбати.

…Футбол віддячив Русланові – не лише перемогами, а й друзями, сенсом життя і місцем, де серце б’ється сильніше. А я дякую за розмову й бажаю Р.Гогерчаку нових успіхів: як на полі, так і за його межами.

Ольга КОРОВСЬКА,
студентка відділення журналістики ДВНЗ «УжНУ»

Фото Олексія МАТРУНИЧА,
ФК «Севлюш» (Виноградів)