Василю Турянчику сьогодні виповнилося б 90 років

«Залізному капітану» київського «Динамо», почесному громадянину міста Мукачево, ЗМС Василю Юрію Турянчику 17 квітня 2025 року виповнилося б 90 років.

В. Гаджега: «Переконаний, що В. Турянчик серед грандів-футболістів Закарпаття є №1»

Це твердження постараюся довести у цьому матеріалі, бо мені інколи дорікають, що мовляв Турянчик не грав за збірну, олімпійську, не був учасником чемпіонатів світу та Європи, олімпійських ігор, як-от закарпатці Й. Сабо, С. Решко, В. Рац, Ф. Медвідь, І. Мозер, І. Яремчук, Й. Беца, Т. Попович, М. Михалина, М. Коман, І. Гецко, М. Форкаш, В. Пасулько, В. Кобін, А. Пуканич… Але все по порядку.

Василь Юрійович народився 17 квітня 1935 року у с. Чинадійово, що за 10 кілометрів від Мукачева (Підкарпатська Русь, Чехословаччина). У сім’ї Турянчиків він був наймолодшим п’ятим сином. На знімку, що ліворуч, В. Турянчик (праворуч) зі старшим братом Юрієм.

Першим своїм серйозним тренером мій герой вважає першого на Закарпатті заслуженого тренера УРСР Кароя Сабо, який 14-річному сільському хлопцеві подарував свої бутси. Школяр, як кажуть, був «на сьомому небі». Василь, як здібний гравець був своїм у збірних командах району та області, а у 16 років уже перебував в «основі» рідної сільської команди «Червона Зірка», яка наступного року стала чемпіоном Закарпаття. До речі, перша сільська команда, яка виборола обласне «золото». Срібними призерами стали футболісти з Чопа (ФК «Локомотив»). Чинадіївці у 22 іграх здобули 18 перемог, один матч зіграли внічию й лише у трьох поступилися суперникам. Різниця забитих і пропущених м’ячів вражаюча – 62:26. Позаду залишилися три команди з Ужгорода, чотири – з Мукачева, а також Берегова, Сваляви, Перечина, Виноградова, Хуста, Рахова… (уточнення: чемпіонат області у сезоні-52 стартував у трьох зонах – усього 32 команди).

У 1953 році К. Сабо перевів свого вихованця у головну команду Мукачівщини (ФК «Іскра»), яка виступала у чемпіонаті України серед аматорських команд (КФК), де й ужгородський «Спартак». У цьому сезоні ужгородці втретє стали чемпіонами УРСР серед КФК, а мукачівці у своїй п’ятій зоні фінішували на четвертому місці. Зате в інших змаганнях підопічні Кароя Сабо виступили достойно. Скажімо, у першості ЦР ДСТ «Іскра», вони спочатку стали переможцями в Україні, а відтак виграли попередній етап у всесоюзних змаганнях, що проходили у Пензі. Закарпатці у трьох матчах провели 21 гол: – у ворота господарів забили чотири м’ячі, м. Кірова – 8-им та Омська – 9-ть й пропустили один. Наприкінці року фінал ЦР ДСТ «Іскра» відбувся в Одесі. Мукачівці повернулися додому з бронзовими медалями. Одна з них зберігається у домашньому архіві Турянчика.

У 1954 році В. Турянчик одягнув футболку головної команди краю – ФК «Спартак» (Ужгород), який виступав у чемпіонаті СРСР (клас «Б»). Тут помилки нема, бо у 1954 році у чемпіонаті СРСР брали участь 45 футбольних колективів: клас «А» – 13, клас «Б» – три зони по 12 команд. У класі «А» грали дві українські команди («Динамо» Київ та «Локомотив» Харків), а у класі «Б» – сім (Дніпро, Запоріжжя, ОБО Київ та Львів, Одеса, Донецьк та Ужгород). У третій зоні верхня частина підсумкової турнірної таблиці виглядала так: 1-ше місце – ФК «Шахтар» (Донецьк), 2-ге – ФК «Металург» (Ростов-на-Дону), 3–4-ті місця відповідно ФК «Металург» (Запоріжжя) та (Дніпро) й 5-те – ФК «Спартак» (Ужгород). Отже, у всесоюзній підсумковій турнірній таблиці закарпатці фінішували на 28 місці серед 45 команд. Це є найкращим результатом нашої команди у всесоюзній першості за всю історію крайового футболу (1946–1991 рр.). У 1972 році, коли ужгородська «Говерла» зайняла 2-ге місце серед команд 2-ої ліги, у всесоюзній першості вона була на скромному 50-му місце серед 190 команд (вища ліга – 16 клубів, 1 ліга – 20 й 2 ліга – сім зон по 22 команди (другі місця).

Цьому знімку з нашого архіву 72 роки. 1953 рік. ФК «Іскра» – чемпіон ЦР ДСТ «Іскра». Стоять зліва направо: М. Мішко, Д. Візінгер, Г. Грубчак, А. Батизі, В. Турянчик, К. Кауер, З. Папп, В. Брижак (капітан команди), присіли: О. Ціцей, Л. Надь, Г. Алмашій, С. Попович, Т. Петрушович.

Військову повинність В. Турянчик проходив у Прикарпатському військовому окрузі, правильніше грав за місцевий армійський клуб ОБО Львів. По правді казати – це була закарпатська команда, адже у ній тоді грало аж 11 вихованців закарпатської школи футболу: воротар з Перечина Юрій Сусла, ужгородці Степан Асталош, Василь Калуя, Ернест Кеслер, Іван Пажо, Аладар Пельчарський, мукачівці Василь Турянчик, Ернест Ціцей, Габор Сайлер, Дезидерій Ковач та Ене Міраї зі Сваляви.

Автори книги «Львівський футбол» В. Каспаревич, О. Паук й Т. Пуньків про нашого земляка написали так: «В. Турянчик протягом трьох сезонів захищав кольори львівського СКА (1955–1957 рр.). Відіграв за команду, що грала у першості СРСР (клас «Б»), 44 поєдинки і став автором одного голу.

В. Турянчик за фахом – електротехнік, але наділений талантом футболіста. Усе «ловив» на ходу. Яскраво виражений «хвилеріз». У побуті дисциплінований, у грі високотехнічний, самовідданий, рішучий, відважний, наполегливий та з волею до перемоги. Зазнавши травми, стискав зуби і не затримувався на лікарняному. Прекрасно грав головою. Тренер СКА Турко казав: «Василь зіграє головою навіть тоді, коли м’яч летить на висоті коліна». Англійці назвали його королем повітря. Справжній футбольний гросмейстер. Автор «золотого голу» для «Динамо» (Київ) 11.10.1961 р. у Москві у ворота «Торпедо», за 5 хвилин до кінця матчу. Лобановський подав і Василь, стоячи спиною до воріт, «ножицями» спрямував м’яч у ціль! «Залізний капітан заявив: «Це ми були професіоналами, а зараз – любителі».

1957–1958 рр. – В. Турянчик повернувся до Ужгорода, хоча його «сватали» до московського ЦБЧА, але він відмовив навіть майбутньому міністру оборони колишнього СРСР А. Гречкові. За місцеву «Верховину» (першість СРСР, клас «Б»), яку тренував перший ЗМС СРСР на Західній Україні Михайло Михалина (уродженець Перечинщини), провів 34 матчі й став автором семи голів.

На початку 1959 р. у газеті «Известия» з’явилася інформація «Кандидати у футбольну збірну» (див. ліворуч). Читаємо дослівно: «Президія секції футболу СРСР за поданням ради тренерів затвердила кандидатів у склад збірної СРСР з футболу: воротарі: А. Гаваші («Спартак» Ужгород), Л. Яшин («Динамо» Москва) … праві півзахисники: Ю. Войнов (Динамо» Київ»), Василь Турянчик («Спартак» Ужгород). У цьому історичному списку є ще один закарпатець – це мукачівець Іван Мозер з московського «Спартака». Отже, до головної команди колишнього СРСР попали троє закарпатців, двоє (Турянчик та Гаваші), які грали у команді класу «Б» (сім зон) та Мозер (вища ліга).

А. Гречко: «Якщо не будеш грати за ЦСКА, то збірну побачиш, як свої вуха»

(Наша довідка: у 1957 році Андрій Андрійович був 1-им заступник міністра оборони СРСР та головнокомандувачем Сухопутними військами СРСР, а також опікувався командою ЦСКА Москва).

Після того, як львівська армійська команда виборола кубок збройних сил СРСР, багато її гравців хотіли бачити у командах, що грали в елітному дивізіоні. У 1957 році Василь Турянчик закінчував армійську службу й хотів повертатися на Закарпаття, але йому присвоїли військове звання «лейтенант» і викликали до Москви на зустріч із самим Андрієм Гречко, котрий невдовзі стане міністром оборони країни. Андрій Андрійович, – як згадував Турянчик, – розпочав нашу розмову з того, що він хотів би мене бачити у московському ЦСКА. Але я йому сказав, що хочу повернутися додому, адже там проживає батько-інвалід, мати теж хворіє. Громико тоді сказав: «Ми тобі даємо нормальну квартиру, а батьків забирай до Москви». Але я продовжив стояти на своєму: «Батьки із Закарпаття у Москву не приїдуть, вони мови не знають, у них велике господарство й велика родина – семеро дітей, більше 10 внуків». Коли Гречко зрозумів, що він мене не переконає переїхати у Москву, то грізно позвав свого ад’ютанта і наказав: «Візьми цього нитика, щоб тут не скиглів, відвези на вокзал, купи квиток на поїзд Москва–Мукачево й посади його у вагон… А у догонку крикнув: «Ти побачиш збірну чи олімпійську, як свої вуха»… Такі люди слів на вітер не кидають…

1959–1969 рр. – гравець, капітан команди, «хвилеріз» ФК «Динамо» (Київ). За столичний клуб Василь Юрійович провів 308 календарних матчів і забив 12 голів. Крім того, 10 ігор він зіграв в єврокубках і став автором одного голу, а також 50 ігор з гаком на кубок колишнього СРСР.

1961, 1966, 1967, 1968 рр. – у складі київського «Динамо» був чотирикратним чемпіоном колишнього СРСР, три рази срібним призером – 1960, 1965 та 1969 рр., а також двічі володарем кубка СРСР – 1964 та 1966 рр.

Тричі входив до списку «33 найкращі футболісти СРСР» – під № 1 (1966 р.), № 3 (1962, 1967 рр.), а також 8 разів «22 кращі футболісти УРСР».

1966 рік. Київське «Динамо» вперше у своїй історії оформило дубль, вигравши чемпіонат та кубок колишнього СРСР. Героєм кубкового матчу був закарпатець В. Турянчик, який у півфінальній грі на 115-ій хв. забив вирішальний гол (10.10.1966 р., Тбілісі, стадіон «Динамо», 45 000 глядачів: ФК «Динамо» (Київ) – ФК «Динамо» (Мінськ) – 0:0 (дод. час – 1:0, 115 хв., В. Турянчик).

Через день на першій сторінці «Спортивна газета» вмістила фото, а під ним текст: «Як було забито цей м’яч – читайте на 4–5 сторінках. Я не пам’ятаю такого факту, щоб одному голу присвячували аж дві сторінки у всеукраїнській пресі. Вашій увазі витяг із згаданої статті: «114-а хвилина півфінального матчу на кубок СРСР між київськими та мінськими динамівцями стала вирішальною. Вона була нагородою українських футболістів за мужність, адже кияни майже три тайми провели вдесятьох. І, звичайно, кожний розуміє, як було важко їм вирвати перемогу у сильної мінської команди. … Телеграми, телеграми, телеграми. Їх було сотні з лаконічною адресою: Тбілісі, стадіон «Динамо», Маслову. «Поздоровляємо, бажаємо золоті медалі побачити у кришталевому кубку!» – таким був їх лейтмотив. І ось, нарешті, настала 114-та хвилина. Пузач відмінно пройшов по лівому краю, зіграв у «стінку» з Бібою і хотів продовжити атаку. Але у котрий раз оборона мінчан вдалась до забороненого – Пузач опинився на землі. Що ж, штрафний. Його виконав Біба. У високому стрибку м’яч прийняв Турянчик, який прибіг у штрафний майданчик суперників на допомогу своїм партнерам, і забив гол!

Головний матч сезону-66.

Таких головних ігор було у 1966 році чимало. Уже у третьому календарному матчі між ФК «Динамо» (Київ) – ФК «Торпедо» (Москва), що відбувся у нашій столиці, перший гол у ворота гостей провів В. Турянчик. Ось як про той забитий м’яч писала преса: «На 29-ій хв. Василь Турянчик із м’ячем вийшов на вигідну ударну позицію і з метрів 35 сильним низовим ударом відправив м’яч у самісінький кут».

Ще один цікавий факт. У 60–70-их роках минулого століття у багатьох складах команд, що грали в елітному дивізіоні чемпіонату колишнього СРСР, було чимало вихованців закарпатської школи футболу. З них вирішив створити символічну збірну Закарпаття: воротарі – З. Мілес (ФК «Локомотив» М.), Г. Вайда («Зеніт» Л.); польові гравці – В. Турянчик, Ф. Медвідь, Й. Сабо (ФК «Динамо» К.), Т. Пфайфер (СКА Одеса); І. Мозер (ФК «Динамо» Мн. Та «Спартак» М.), С. Варга та І. Секеч (ЦСКА М.), Я. Габовда та І. Герег (ФК «Карпати» Львів), С. Решко (ФК «Чорноморець» Одеса), Д. Ковач (ФК «Молдова» Кишинів).

У 2003 р. В. Турянчик був нагороджений відзнакою Закарпатської ОДА – нагрудним знаком «За розвиток регіону», а через рік – орденом «За заслуги» III ст. У цьому ж році колектив газети «Молода гвардія» провела опитування серед спортивних журналістів, тренерів із футболу та фахівців спортивної галузі, які повинні були назвати 10 кращих гравців за певне десятиліття (1920-ті – 1980-ті роки). Чільна 10 футболістів 60-х (1960–1970 рр.) набрала такого вигляду: В. Воронін, А. Банишевський, В. Турянчик, М. Месхі, Й. Сабо, В. Серебряников, Е. Стрельцов, М. Хурцілава, А. Шестерньов та Л. Яшин. Оце і є «основа» збірної колишнього СРСР. Але Гречко таки зробив свою чорну справу з нашим грандом вітчизняного футболу.

А цей символічний список також про щось говорить:

«Клуб імені В. Ю. Турянчика»

(до нього входять вихованці крайової школи футболу, які за європейський елітний
ФК «Динамо» (Київ) зіграли 50 і більше календарних ігор):

1. Василь Турянчик – відіграв 308 матчів і провів 12 голів;
2. Йожеф Сабо – провів 245 ігор і забив 42 голи;
3. Ференц Медвідь – 243 та 19;
4. Стефан Решко – 199 й 1;
5. Василь Рац – 185 і 24;
6. Михайло Коман – 172 та 62;
7. Тиберій Попович – 121 матч й 4 голи;
8. Михайло Михалина – 108 й 4;
9. Іван Яремчук – 107 та 10;
10. Дезидерій Товт – 85 й 24;
11. Георгій Лавер – відіграв 69 матчів;
12. Золтан Сенгетовський – 55 й 9;
13. Степан Беца – провів 51 поєдинок та забив три голи.

Примітка: А. Гаваші, І. Фабіян, І. Секеч, І. Диковець, В. Напуда, Й. Микуланинець, М. Бобаль, В. Коман, Р. Нещерет, І. Харатін, К. Біловар за ФК «Динамо» (Київ) провели менше 50 офіційних ігор.

У 2010 році В.Ю. Турянчику було присвоєне звання «Почесний громадянин м. Мукачево», що є вищим визнанням заслуг перед містом над Латорицею та його жителями.

А ще раніше, у 1998 році, керівництво ФК «Закарпаття» (Ужгород) організувало й провело дебютний турнір у честь легендарного футболіста, «залізного капітана» київського «Динамо», начальника нашої команди, ЗМС СРСР В. Ю. Турянчика. Три роки поспіль переможцями цих змагань ставала команда з Перечина. А найбільше, протягом чверть століття (10 разів) головний трофей турніру (з 2022 р. – Меморіал) здобував ВФК «ім. Василя Турянчика» Мукачево (капітан команди, вихованець Василя Юрійовича – Олександр Переста).

Кубок В. Турянчика вручає О. Пересті син Василя Юрійовича – Юрій.

Василь ГАДЖЕГА, голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України.

У четвер, 17 квітня 2025 р. у Мукачеві (комунальний заклад «Палац культури і мистецтв», вул. Августина Штефана, 19) відбудеться обласна наукова конференція до 90-річчя гранда вітчизняного футболу, ЗМС Василя Турнячика, присвячена спортивній спадщині почесного громадянина м. Мукачево.